Онлайн огляд бібліографічного покажчика «Крути – героїзм і трагедія нашої історії»

 

Виставка-спогад «Лицарський подвиг юних українців»

     Битва під Крутами – символ героїзму української молоді. В нерівному бою проти переважаючих сил ворога виступили зовсім юні, але нескорені захисники своєї Батьківщини.

    Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути, яка знаходиться під селищем Крути, поблизу села Пам'ятне, у 130 кілометрів на північний схід від Києва. Бій під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією Михаїла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків, тривав 5 годин. Зрештою, більшість загинуло. Решту убивали тут же, під Крутами — спочатку розстрілювали, а потім добивали штиками і ножами. Як свідчили селяни, що бачили страту, учень 7 класу гімназії Григорій Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили решта студентів...

    Бій під Крутами стримав більшовицький наступ на 4 дні. І це були вирішальні дні для української дипломатії, аби домогтися від міжнародної спільноти визнання України.

    Пам'ятай Героїв Крут! Герої не вмирають!

Онлайн цикл з популяризації читання "Місто відомих літераторів"

 Роман Пастух - поет, публіцист, перекладач, краєзнавець, франкознавець. Автор поетич., публіцистичних, історико-краєзнавчих, документальних книг, брошур, буклетів: «Вулицями старого Дрогобича», «Історія Дрогобича в датах, подіях і фактах» (співавт.), «Рідна школа в Дрогобичі» (усі – 1991), «Капелан УПА о. Василь Шевчук-“Кадило”» (1998, співавт.), «Дрогобицькі бувальщини» (1998), «Уголна – моє село» (1999), «Сонце і тіні» (2000), «Дрогобицькі вулиці» (2000; 2002), «Думи волі» (2001), «Дрогобич давній і сучасний», «Грім», «Дрогобич» (усі – 2002), «Шевченко в краю Франка. Пам’ятники Кобзареві на Дрогобиччині» (2003, співавт.), «На прощу», «Встане день», «Предвічне слово», «Молімся своєю», «Помаранчева революція» (усі – 2004), «Корона Данила Галицького» (2005), «Франкова доля» (2006), «Дістатися пругу», «Час переджнив’я», «Нас багато», «Золотоперий» підголосок» (співав.; усі – 2007), «Дрогобич слави і краси», «Сказання про місто», «Дрогобицький некрополь», «Родинний архів Степана Бандери», «Поле» (усі – 2008), «Дванадцять, як скло», «Нариси з історії Дрогобича від найдавніших часів до початку ХХІ ст.» (співавт.; обидві – 2009), «Великі і відомі. Сто історичних образків» (2010), «Лисовичі – славний замок», «Фалиш із товщі століть», «Стрийщина крізь віки», «Духовна святиня Великих Дідушичів» (усі – 2011), «Дрогобиччина: свідки епох» (співавт., кн. 1, 2), «Голосом серця», «За плугом», «Чути і почути», «Монументальна Стрийщина» (усі – 2012), «Солов’їні бескидяни» (співавт.), «Титан і лакеї», «Дубравка над Свічею» (співавт.; усі – 2013), «Натхненний небом», «Стрілецька слава Стрийщини», «Дзвонар», «Чудернацький ліс» (усі – 2014), «Маківка нашої слави» (2014; 2015), «Родина сили Божої», «Бунт правих», «Типи, типки і антипки», «Самбірщина у назвах», «Шлях у віки» (усі – 2015), «Франко здалека і зблизька», «Велет із Нагуєвич», «Дрогобич неповторний» (усі – 2016), «Лицарі нашої волі», «Мово моя солов’їна», «Каравела любові», «Смійтеся на здоров’я» (усі – 2017), «Монументальна Дрогобиччина», «Сяйво рідної “Просвіти”» (обидві – 2018), "Триста лір", "Словник-жартівник"(обидві - 2020) та інші.

Автор нарисів, інтерв’ю, досліджень, розвідок, есеїв, заміток з істор.-краєзнавчої, літературознавчої, франкознавчої, нац.-патріотичної, суспільно-політичної, соціально-економічної, культурно-мистецької тематики, журналістських розслідувань, надрукованих в Україні та діаспорі.

Перекладач, упорядник, редактор, автор передмов і післямов до поетич., прозових, публіцистичних, краєзнавчих книг.

Лауреат літ. премій, конкурсів: ім. М. Утриска (1999, 2000, 2017), «Апостол сміху» г. «Веселі вісті» (2000), ім. о. М. Зубрицького (2007), ім. І. Франка (2010), ім. Ірини Вільде (2011), «Українська мова – мова нац. єднання» (2013), Благодійного фонду В. Романюка (2014), О. Бобикевича (2018), ім. Леся Мартиновича (2019).

Нагороджений орденом «За заслуги перед Дрогобичем» (2018), золотою медаллю НСПУ «Почесна відзнака» (2018).

Член НСПУ з 2004, НСЖУ з 1977, Всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини».

Ніл Гейман - англійський письменник-фантаст (З лекції "Чому майбутнє залежить від бібліотек, читання та уяви?", 2012):

• "Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода думок, свобода спілкування. Це освіта (що не є процесом, який зупиняється в день, коли ми закінчуємо школу або університет), це розваги, це створення безпечних просторів, а також доступ до інформації".
• "Ми зобов’язані підтримувати бібліотеки. Користуватися бібліотеками, заохочувати інших користуватися бібліотеками, протестувати проти закриття бібліотек. Якщо ви не цінуєте бібліотеки, то ви не цінуєте інформацію, або культуру, або мудрість. Ви приглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому".

Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманність здобуваємо із слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу – це джерела мудрості. Книга – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони - узда для тіла і душі. Мудрість – велика. «Повість минулих літ»

 

  Водохреща, Хрещення чи Йордан – народно-релігійне свято, котре православні та греко-католики святкують 19 січня. Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

  В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року.

  За народними прикметами, якщо  На Водохреща день ясний — хліба будуть чисті, а якщо похмурий — буде у хлібі повно «сажки»;Іде лапатий сніг — на врожай.Якщо похмуро — хліба буде вдосталь. Якщо зоряна ніч — вродяться горіхи та ягоди.

Українська народна кухня - це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна і варто пишатися, який не слід забувати.Українська кухня створювалась протягом багатьох віків, тому вона в певній мірі відбиває не тільки історичний розвиток українського народу, його звичаї і смаки, а й соціальні умови, природні та кліматичні особливості, в яких перебував український народ в процесі свого історичного розвитку.

 

Мультимедійний огляд нових видань